середу, 22 лютого 2017 р.

Діти з особливими освітніми потребами у ЗНЗ

Нещодавно  виступала на семінарі для вчителів початкових класів з питань роботи з дітьми з ГРДУ.
Навчання дітей з труднощами у поведінці  є непростим для вчителів, викликає  багато питань для дискусії. 

Окрім розмови про особливості гіперактивних дітей та як їх враховувати учителю на уроці, педагоги говорили  про захист прав учителя, про проблеми здорових учнів  у класах, де навчаються діти з особливими потребами, про відповідальність батьків за виховання дітей та ін. 

Запрошуємо до дискусії усіх небайдужих до  питання навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітній школі. 
Насамперед, пропонуємо взяти участь в опитуванні, що стосується питань інклюзивної освіти, 




а також переглянути статтю - роздум Насипаної О.Ф., асистента вихователя інклюзивного класу ТЗОШ 10. 




Інклюзивне навчання: проблеми і перспективи.
З досвіду роботи асистента вчителя інклюзивного класу.

Останній дзвоник. Серед гамірної юрби малечі ледь  вловлюю радісний голос тендітної Надійки: ,,Ольго Федорівно… Я вам дякую… А ви будете мені й у дев’ятому класі допомагати?” У щирих обіймах цієї дівчинки з особливими потребами чітко усвідомлюю: ,,Дай, Боже, тільки здоров’я. Як же полишу тебе, синьоокий ангелику?!”
 Пролунав перший дзвоник. У шкільному коридорі тільки зрідка помічаю збуджено-стривожених батьків та учнів. У душі щось здригається, коли зауважую золотокосу постать Надійки. Дівчинка сидить біля кабінету директора і когось чекає. Ще більше розчулена запитанням школярки, яка першочергово намагалася з’ясувати в Олега Тарасовича (директора школи), чи дійсно я і Ольга Томівна будемо її асистентами на уроках. Запевнила, що все буде гаразд. Дівчинка щаслива пішла додому…
Отже, мене потребують у школі, як ніколи раніше. Позаду одинадцятий клас, який провчила від п’ятого. Та  й не тільки він. Але ніхто, повірте, ніхто : ні діти, ні колеги - не чекали мене у школі так, як ця тендітна  дівчинка.
 От вам прелюдія до матеріалу про інклюзивне навчання в загальноосвітній середній школі.
 Я викладаю українську мову та літературу. Минулого року завуч запропонувала мені бути помічником учителя в роботі з дівчинкою з особливими потребами, яка навчалася у 8-му класі. Я не  відмовилась.
Спочатку Надійка сприйняла мою присутність насторожено і навіть трохи вороже. Складності в налагодженні контакту додавало й те, що я не все розуміла, з того, що дівчинка говорить. Та й колегам не вельми приємною була моя присутність на заняттях. І я, чесно кажучи, некомфортно почувалася на уроках математики чи фізики.
 Учителі поступово звикли до моєї присутності, а Надійка вже неодноразово питала, чи буду я і на заняттях з інших предметів. Не раз було складно пояснити, чому лише вибірково сиджу на деяких уроках. Як же тій дитячій голівці зрозуміти, що нормативно затверджено лише 25 годин на тиждень, а решта - дівчинка сама повинна давати раду.
І це перше, одне із найважливіших питань, на яке повинні звернути увагу насамперед очільники Міністерства освіти і науки. Бо саме від їхнього рішення залежить, наскільки максимально дітки з особливими потребами зможуть отримати допомогу й опіку в загальноосвітніх навчальних закладах. Такі школярі потребують допомоги не лише на уроках, а й у позаурочний час. Адже кожен предмет має свою специфіку. І такі дітки часто губляться, мають необхідність, щоб їм допомагали не лише дописати чи пояснити навчальний матеріал, а набагато більше.

Деякі колеги вважають, що для дітей з особливими потребами оптимальною є індивідуальна форма навчання. Однозначно, це легше, але не краще. Ми ізолюємо дітей від соціуму, не даємо їм можливості краще адаптуватися в дорослому житті. Часто хворі дітки одинокі  та, крім рідних, нікому не потрібні.

Неодноразово спостерігала з подругою, як до церкви апостола Петра на Літургію приходила молода сім’я: рухлива маленька дівчинка, симпатичний тато і не менш приваблива мама. Єдине, що виділяє маму - її хвороба. І ця жінка народила абсолютно здорову дівчинку. Що може бути кращим!!! І це непоодинокий випадок. Тому ми, педагоги, зобов’язані  допомогти хворим діткам. Вони заслуговують на щастя, як ніхто інший.

Доречним є досвід європейських країн, особливо Італії, яка однією з перших визнала інклюзивне навчання найприйнятнішою для неповносправних дітей формою здобуття освіти. Адже, за визначенням директора Департаменту національних досліджень у галузі освітніх інновацій в Італії Р.Тортора,  «Італія стала лабораторією для всього світу, оскільки саме латинська культура зорієнтована на визнання автономності та гідності кожної людини». Сьогодні понад 90% дітей з особливостями психофізичного розвитку здобувають освіту в закладах загального типу. Це стосується також Австрії, Бельгії, Голландії та інших країн.

Заслуговує на увагу й досвід інклюзивної освіти у Швеції. У 1980 р. Міністерством освіти  цієї країни було затверджено нормативно- правовий документ під назвою «Навчальний план», який надав можливість навчатися учням з особливостями психофізичного розвитку в масових закладах, створивши для цього відповідні умови.

Можливо, знайдуться колеги, які скептично оцінять наведені приклади щодо інклюзивної освіти за кордоном. Нам, українцям, ще далеко до рівня економічного та соціального розвитку європейських держав. Якщо не прагнутимемо кращого, ніколи цього не досягнемо. І справа не тільки в європейській інтеграції України, а насамперед в інтеграції людяності, високих моральних цінностей та ідеалів. Як можемо виховати  духовну, всебічно розвинену особистість, коли не піклуватимемось про хворих дітей, що прагнуть одного - бути такими, як всі.

Барищук Галина Степанівна, логопед ТЗОШ №10, зауважує необхідність співпраці  всіх учасників організації інклюзивної освіти. Це взаємодія вчителя, асистента вчителя, адміністрації, батьків, логопеда, психолога, соціального педагога та медичних працівників. Саме такий синтез сприяє максимальній ефективності навчання та соціалізації дітей з особливими потребами. Тому вважаю неповним висвітлення питань щодо інклюзивного навчання лише з погляду асистента вчителя. Особливу роль відіграють батьки, які докладають неймовірних зусиль, аби їх дітки не відчували дискомфорту, були щасливими й потрібними.

Готуючи статтю, розмовляла з батьками учнів та учителями, вислуховуючи їх думку щодо важливості та ефективності інклюзивного навчання.


Пані Галина Музика, мама Надійки, висловила своє бачення переваг та недоліків інклюзивної форми навчання. Для пані Галини є важливим, що дочка стала впевненішою, у дівчинки з’явилася мрія здобути професію. Єдине побажання мами - дати більше годин для асистентів учителя.

Надія Дмитрівна Самборська, мама Юрка, учня 2-В класу ТЗОШ №10, акцентувала увагу на важливості соціалізації її сина, адже для неї не є головним успішність дитини у навчанні. Важливо, як сприймають ровесники хлопчика, чи не насміхаються. Мама зауважила позитивну динаміку в психоемоційному розвитку сина. Пані Надія розуміє, що школа – це підготовка до складного дорослого життя, у якому доведеться зіткнутись із жорстокістю, чи навіть і з цинізмом. Надія Дмитрівна наголошує, що в спеціалізованій школі хлопчикові було б легше вчитись, але результат соціалізації був би мінімальний.

Мама Тарасика, учня ТЗОШ №28, позитивно відгукується про навчання свого сина. У хлопчика з’явилося багато друзів. Він став більш самостійним. Мій син Богдан є однокласником Тараса і вважає його одним із найкращих друзів.

Учителі, класні керівники інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні можливості дітей з особливими потребами.

Зокрема, Козак Галина Павлівна, класний керівник 2-В класу ТЗОШ №10, зазначила, що працювати в інклюзивному класі складніше. Адже для діток з особливими потребами треба більше уваги. Галина Павлівна неодмінно наголошувала, що таким школярам у середній школі важче у навчанні, але краще з огляду соціалізації. Учитель також вказує важливість співпраці учителів, асистентів та батьків. Особливо акцентує увагу на важкій праці батьків, які понад усе намагаються, щоб їх дітки не виділялись серед інших. Галина Павлівна намагається школярам приділити більше тепла та особливої уваги. Учитель хоче, щоб для таких діток у школі була створена кімната, де вони могли б відпочити, зняти стрес чи напруження. Це допоможе зменшити прояви автоагресії.

Коник Надія Ярославівна, класовод 4-Б класу ТЗОШ №28, максимально допомагає учням з особливими потребами. Визначає важливість соціалізації дітей. Співпрацюючи із заступником з навчально-виховної роботи Борейко Світланою Павлівною, створила комфортні умови в класі для двох учнів із особливими потребами. У позаурочний час допомагала засвоїти школярам навчальну програму, враховуючи особливості їх сприйняття матеріалу.

Надія Ярославівна, як і Галина Павлівна, дуже тепло, делікатно і з великою любов’ю ставиться до школярів з особливими потребами. Саме від цих стосунків залежить те, чи захочуть школярі й надалі навчатись у середній школі.

Вагомою ланкою в організації інклюзивної освіти є адміністрація шкіл. Адже керівники та заступники керівників навчальних закладів корегують, цілеспрямовують навчальний процес. Назарова Вероніка Михайлівна, заступник директора з навчально-виховної роботи ТЗОШ №10, зазначає, що для дітей з особливими потребами необхідно створити  відповідні умови та забезпечити дітей спеціальними підручниками.

Заступник директора з навчально-виховної роботи ТЗОШ №28 Борейко Світлана Павлівна визначає, що нормативна база щодо організації навчання таких діток є слабкою. Завуч, як і вчителі, наголошують на необхідності виховання в однокласників важливих моральних рис, а саме милосердя, прагнення допомогти, відповідальність.

Логопед ТЗОШ №10 Барищук Галина Степанівна у своїй статті «Логопедичний аспект інклюзивного навчання учнів у загальноосвітній школі» висвітлила переваги інклюзивної освіти, зазначивши, що завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками покращується моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей; ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими потребами. Навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей. В учнів є можливості для налагодження дружніх  стосунків із ровесниками й участі в громадському житті.

Підсумовуючи викладене в цій статті, хочу ще раз визначити ті аспекти, які є важливими для успішної організації інклюзивного навчання в школі:

         створення відповідних умов ( розвантажувальні кімнати, спеціальні підручники та посібники, навчальні програми);
         тісна співпраця всіх учасників організації інклюзивного навчання;
         особливий індивідуальний підхід до кожної дитини, враховуючи особливості захворювання;
         оцінювання тільки стимулююче і відповідно максимальна розвантаженість програмного матеріалу;
         надважливість соціалізації дітей;
         виховання в ровесників почуття відповідальності та бажання допомогти хворим дітям;
         мінімізація соціального бар’єру.

Галина Степанівна дуже виразно в поетичних рядках узагальнила важливість  інклюзивної освіти:
Інклюзивна освіта – перспектива нова.
Хоч різні можливості – рівні права.
Кожна дитина – це цілий світ.
Освіта, повага і рівність для всіх!

Цими оптимістичними, високодуховними рядками завершую свої роздуми… Кожен день, прожитий поряд із такими дітьми, приносить нові шукання, нові духовні рівні для нас, громадян України.

Насипана О.Ф., учитель української мови та літератури ТЗОШ №10

Немає коментарів:

Дописати коментар