Людина так мало знає про людину,
що дивно , як вона все ж примудряється бути людиною.
28 жовтня 2015р. у Тернопільському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти для керівників методичних об"єднань класних керівників відбулися педагогічні читання на тему "Діти-індиго як обдаровані особистості".
На запрошення завідувача лабораторії обдарованої дитини, організатора педчитань Ханзель Жанетти Іванівни у заході взяли участь Кушнір
Світлана Володимирівна, психолог ТЗОШ№18, Януш Тетяна, учениця групи ТЛ-41 Тернопільського технічного ліцею, яка обрала темою учнівської наукової роботи питання феномену "дітей індиго", методист психологічної служби ТКМЦ Несмашна Галина Євгенівна.
Залишаючи поза увагою неоднозначну оцінку поняття "діти індиго", відсутність наукових обгрунтувань вказаного феномену, зосередимося на характеристиках, які приписують таким дітям. І тоді стає зрозуміло, що мова йде про "нестандартних дітей", незручних і некомфортних для оточуючих, подекуди незрозумілих , таких, які виходять за межі усереднених норм. Це вимагає від дорослих багато енергії, а разом з тим і терпіння у пошуках способів, методів, шляхів взаємодії, спілкування, навчання, виховання, бо звичні, усталені, ті, які допомагали з іншими дітьми, у цьому випадку "не спрацьовують".
У вказаному контексті стає важливим медичний аспект виховання "нестандартних дітей". Його учасникам читань висвітлила Ольга Олександрівна Костіна, асистент кафедри неврології, психіатрії, наркології та медичної психології ДВНЗ "ТДНУ ім. І.Горбачевського" МОЗ.
Формат зустрічі - педагогічні читання - наштовхнув на думку познайомити присутніх з книгою, у якій дуже художньо описано саме таку дитину, з розряду обдарованих, нестандартних, некомфортних для педагогів, дуже часто незрозумілу для однолітків, і важку для себе. Ідеальна ілюстрація до теми...
"Нестандартна дитина"- одна з ранніх книг відомого психотерапевта, психіатра, письменника Володимира Леві. Вперше вона буда видана у 1983 році, у 1991 - видана українською мовою.
Ця книга - не посібник для батьків, у ній немає якихось педагогічних інструкцій та готових рішень. Цей химерний мікс зі спогадів, роздумів, особистого досвіду, розмов та листування з колегами і пацієнтами читається як художня книга. А висновки робити читачам самим...
Уривки з книги, опис - спогад очима однолітка про такого собі нестандартного однокласника...
"До першого класу він з"явився в неповні сім літ, з неабиякими знаннями класичної літератури (які я можу тепер оцінити лише за туманними спогадами), зі знанням напам"ять всього Брема і з уявленням про теорію нескінченно малих...
Крім того, був автором близько чотирьох десятків винаходів, детально описаних у спеціальному зошиті (я запам"ятав з них лише такий собі універтаз, мухолет, мисливський велосипед особливої конструкції, черевики-саморемонтки, складані лижі й надувну книжкову шафу), оригінальних ілюстрацій до "Пригод Тома Сойера," наукового трактату "Психологія котів", опери "Кульбаба", "Казки про те, як великий йог Вшивананда перетворився на коня і що з того вийшло", багатосерійного коміксу "Божевільна миша" і таке інше, включаючи книжки Блакитних Віршів.(...)"
"Ви могли б подумати, що цим хлопчиною рано почали займатися, якось там особливо розвивати, чи оточення було підвищено культурним. Описую умови. Перегороджена на три закутки кімната, в комунальній квартирі на 28 мешканців.(...) Батько, друкарський працівник, лінотипіст, кульгавий інвалід, дома його бачили мало, здебільшого в замріяно-нетверезому стані.(...) Мати - хірургічна медсестра, працювала на двох ставках.(...)"
"Головним життєвим станом Академіка була полишеність на самого себе. Особливої уваги він ніби й не потребував, до якогось часу це була дуже зручна дитина: неплаксива, надзвичайно тямуща, завжди зайнята чимось своїм. Надбав ще й здатність захищати себе від уваги, іти, залишаючись, - захисне поле зосередженості..."
"Його мозок мав таку могутню силу самонавчання (властиву й усім дітям, але в іншому ступені), що створювалося враження, ніби він знав усе раніше, до народження.
Одного разу, мати , яку викликала для повчання класна керівниця, - "читає на уроках сторонні книжки, розмовляє сам із собою,"- з гіркотою зізналась, що він народився уже з умінням говорити. (...)"
"(...) читати навчився у два з половиною роки, за кілька хвилин, за першою, що трапилася книжкою про протипожежу безпеку. Випитав у сестри, що означають ці комашки,- і все...
(...)
Писати навчався теж відразу сам, заради чистого задоволення, переписуючи книжки, що особливо сподобались.(...)
Він не розумів, як можна робити граматичні помилки, якщо тільки не заради сміху. Так і не повірив мені, що можна всерйоз не знати, як пишеться "до побачення"...
(...)
"Книжки працювали в ньому як ядерні реактори. Дуже швидко зрозумівши, що нескінченними "чому" від дорослих нічого не доб"єшся, вирушив у тиху хижу подорож по книжкових шафах. (...) І поки батьки встигли схаменутися, уся скромна домашня бібліотека була всмоктана в сіру речовину. Втім, не виключено, що в Академіка мозок мав якийсь інший колір, можливо оранжевий, або синій (жартую, звичайно...)"
(...)
"Спецшкіл для профільно обарованих дітей тоді ще не було, шкіл для глобально обдарованих немає і зараз. Універсальність не давала йому права вибору занять, як іншим не дає недорозвиненість..
- а чому не перевели до старших класів, екстерном? в інститут, в університет? Адже у виняткових випадках...
-Перевести намагались, і навіть двічі. Спочатку, майже відразу ж , із нашого першго Б у якийсь далекий четвертий А. Через два тижні у матері вистачило розуму відмовитися від цього наміру. По-перше, йому там все одно було нічого робити. А по-друге, четвертокласники з нього знущалися.
(...)
У шостому вирішували чи виключити зі школи за АМОРАЛЬНІСТЬ (уточнимо далі) чи перевести відразу в десятий, щоб швидже дати атестат. Приходили тітоньки з райво, пішли спантеличені. Відправили все-таки в десятий, до "дядів стьоп", як ми їх називали. "Дяді Стьопи" примушували його розв"язувати найважчі задачі, які були йому такими ж нецікавими як і задачі шостого, а на перервах використовували як метальний прилад. Протримався тижнів зо три, потім десь місяць прохворів і повернувся до нас"
(...)
"- Але ж йому, напевне, було з вами нудно до відчаю?
- Якщо уявити собі самопочуття ананаса на овочевій грядці, літака серед самомкидів..
Але на уроках можна крадькома читати, малювати, думати, вивчати мову- до восьмого він уже читав японською...Писати музику, розбирати шахові партії..."
(...)
"Удома інструмента не було, але у однієї із сусідок було піаніно. (...) Постукав якось у двері, попросив дозволу послухати. Другого разу попросив дозволу сісти за інструмент і підібрав на слух перші кілька тактів "Весни" Гріга, яку тільки но прослухав. В наступні два-три розібрався в нотній грамоті, читання з аркуша вдалося з тією ж легкістю, що й читання книжок. (...) Імпровізувати й складати він почав відразу ж. Швидко розчарувався в нотній системі, придумав свою - якісь закарлючки, що вміщували, як він твердив, у сто одиннадцять разів більше смимлу на одну знакову одиницю, ніж нотний знак. Уся партитура опери "Кульбаба" займала дві чи три сторіночки ось цих закарлючок.
- але чому його не віддали хоча б до музичної школи?
- Віддавали. Як виняток, прийнятий був відразу у третій клас. Через три дні запротестував проити сольфеджіо, нмагався пояснити свою систему і в результаті був вигнаний з обгрунтуванням: "ми вчимо нормальних дітей..."
(..)
"Ким ким, а психологом Кляча був нікудишнім. Весь час (...) у спілкуванні лишався на грані непристосованості. Влитися в масу, створити для себе в ній зручну роль або маску, -те, чого звичайна людина стихійно навчається уже десь на кінець першого десятиліття життя, - для нього було , як видно, непосильним.
(...)
"Не відчував кордонів свого Зап"ятір"я. Не здогадувався, що знаходиться не в своїй зграї, що його зграї , можливо, і взагалі немає в природі...
(...)
Не розумів і того. чому отримує п"ятірки. Дивувався: навіть явно ворожі, прискіпливі вчителі (було таких лише двое чи троє, які його не любили, але, серед них, на жаль, класна керівниця), ставлять ці самі п"ятірки з непроникним виразом...
А, втім, було все зрозуміло, все видно, як на бігах. Так просто ж не можна було не ставити цих п"ятірок - це було б незвичайно.
Учителька історії замість розповіді нового матеріалу іноді викликала Клячка. Про Пеллопонеську війну , пам"ятаю, розповідав так, що нам не хотілося йти на перерву. (...)
- А як щодо творів на задану тему?
-Одного разу, замість "Зайві люди у російськвй літературі" (порівняння Онєгіна і Печоріна за заданим зразком) написав такий собі опус під заголовком "Зайві жінки у світовій класиці". Твір гаряче обговорювали на педраді. (...)
А один трояк з географії одержав за те, що всю відповідь з ходу заримував. "Що це за новини спорту?"-скривилась учителька, лише під кінець відповіді зрозумівши викрутас.
"Ти це для чого, га?"- тривожно запитав я на перерві." "Ненароком. Перша рима вискочила сама, а інші за нею побігли."...
У цих ілюстраціях і опис того, якими можуть бути діти, і як оточуючі можуть бути не готовими до того, щоб зрозуміти таку дитину...
Учасники педагогічних читань включилися в обговорення проблеми, ділилися досвідом виховання учнів та власних дітей. Головний лейтмотив - розуміння і визнання їхньої "інакшості", щире бажання зрозуміти, допомогти, уміння бачити дитину такою, як вона є, а не привносити у неї щось своє...Дати можливість....створити умови....
a propos...
нестандартні умови- для нестандартних дітей...
Немає коментарів:
Дописати коментар