Формування стресостійкості у вихователів ЗДО

Засідання інтерактивної школи сучасного психолога ЗДО

Психологічна стійкість педагога. Запобігання психоемоційному вигорянню вихователя ЗДО

Мета сприяти вдосконаленню професійних навичок психолога  з  формування безпечного середовища та стійкості до стресу у педагогічних працівників ЗДО.

 

1.Вступ. Пояснення теми і мети засідання.

2.Інформаційне повідомлення. Психоемоційна стійкість як  фактор запобігання емоційному вигорянню педагога ЗДО.  Копінг-фактори подолання стресу.

3.Тренінг за матеріалами програми «Безпечний простір.

Знайомство. Вправа «Камінці приємних спогадів»

Актуалізація теми. Вправа «Чому ми тут? Що нас об’єднує?».

Вправа «Долоня мого стресу»

Вправа - енерджайзер « Дерево і лось».

Вправа «Кола довіри».

Вправа - медитація «Безпечне місце».

Вправа «Крила метелика».

Ритуал прощання. Вправа «Обіймашки».

Несмашна Г.Є.,

методист ТКМЦ

учасники

інтерактивної школи

 Психологічний стрес - це значущі для благополуччя особистості відносини з середовищем, які піддають випробуванню наявні в розпорядженні ресурси організму й у ряді випадків можуть їх перевищувати.

Характер і інтенсивність стресової ситуації визначається здебільшого «ступенем розбіжності між вимогами, які пред’являє конкретна діяльність до особи, і тими потенціями, якими володіє суб’єкт»

Не будь-яка вимога середовища викликає стрес, а лише та, яка оцінюється як загрозлива.

Емоційне вигорання – це синдром, що розвивається на тлі неперервного впливу на людину стресових ситуацій і призводить до інтелектуальної, душевної і фізичної перевтоми та виснаження.

Вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «звільнення» від них.

 

Фактори які впливають на виникнення СЕВ

Зовнішні

Þ Емоційно навантажена чи напружена атмосфера

Þ Несприятливі умови

Þ Екстремальні ситуації

Внутрішні

Þ Особливості нервової системи

Þ Рівень стійкості

Þ Особисті стратегії адаптації

Особистісне ставлення до себе, до роботи

Здатність долати стрес,

в більшості випадків,

важливіша, ніж природа,

величина і частота стресової дії.

Р. Лазарус

Стресостійкість, (resilience)  визначають як:

збереження позитивної адаптації, попри значний досвід перебування у стресових ситуаціях: ефективне відновлення після травми;

збереження стану благополуччя (англ., well-being), попри негаразди;

позитивну відповідь на негативні події життя, компетентне функціонування в умовах стресу  і компетентність перед лицем незгод;

здатність до конструктивного відображення (оцінки) складних подій;

здатність самостійно долати життєві труднощі і проблеми.

   

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), резилієнс - «це здатність відносно добре справлятися (англ., to cope) з важкими ситуаціями, особиста ресурсність».