асідання інтерактивної школи сучасного фахівця психологічної служби
для практичних психологів та соціальних педагогів ЗНЗ
21 грудня 2017
Актуалізація та реабілітація образу Я
у школярів з емоційно-поведінковими розладами
Мета: актуалізувати рефлексивну позицію психолога /соціального педагога, ознайомити з ігровими та арт-терапевтичними методиками формування позитивного образу Я у дітей з емоційно-поведінковими розладами.
План засідання інтерактивної школи
Ø Вступ. Оголошення теми і мети засідання.
ü Корекційна робота з реабілітації образу Я спрямована на розвиток самосвідомості, здатності до самоаналізу, зміцнення особистісного ресурсу, ідентифікації з позитивними зразками, стимулювання процесу особистісного розвитку, формування адекватного образу Я.
Психологічні акції ,
у яких емоційно депривований підліток може отримати позитивний емоційний освід, відчути себе любленим, потрібним, достойним.
ü «Хвилина слави»
ü «Фабрика зірок»
ü «Дошка знайомств»
ü «Наші відкриття»
ü «День зірки»
ü «День імені»
ü «Тиждень дитини»
ü « Виставка досягнень»
Організаційні форми, спрямовані на формування
позитивного образу Я.
ü Психологічниий клуб (студія, театр)
ü Великі психологічні ігри («Безлюдний острів», «Хто є хто в Камелоті», «Лабіринти Мерліна», та ін.)
ü Індивідуальні та групові корекційні тренінгові заняття
Декларація моєї самоцінності
В усьому світі немає такої самої людини,як я.
Мені належить все, що є в мені: моя свідомість, мої думки і плани; мої очі, всі образи, які вони можуть бачити; ·мої почуття, якими б вони не були, - тривога, насолода, напруження, любов, роздратованість, радість; мій рот і всі слова, які він може вимовляти; ·мій голос; ·всі мої дії, звершені до інших людей і до себе. Мені належать всі мої фантазії, мої мрії, всі мої надії і страхи. Мені належать всі мої перемоги та успіхи.
Я можу полюбити себе й затоваришувати із собою. Я можу зробити так, щоб усе в мені співвідносилось з моїми інтересами.
Я знаю, що дещо в мені є незрозумілим, проблемним. В мені є те, чого я не знаю. Але оскільки я дружу із собою і люблю себе, я можу обережно й терпляче дізнаватись все більше і більше різного про себе.
Я можу бачити, чути, відчувати, думати, говорити, діяти. Я маю все, щоб бути близьким до інших людей, щоб бути продуктивним, вносити суть і порядок у світ речей і людей навколо мене.
Я належу собі, а значить, я можу будувати себе.
Я –це Я, і Я – це надзвичайно!!!
( За В.Сатір «Як будувати себе і свою сім`ю»)
ü ВПРАВА-МЕДИТАЦІЯ « СТРАШНИЙ СОН»
В одному племені жив хлопчик. Це було дуже древнє плем’я, яке жорстко дотримувалось своїх традицій. А хлопчик був зовсім звичайний, окрім того, що щоночі йому снився один страшний сон. Йому снилось, що він дивиться в воду і не бачить свого зображення.
У племені так і назвали хлопчика - Той, хто не бачить себе…
Одного разу під час полювання хлопчик зустрів старого чоловіка і поділився з ним своєю здобиччю. Той, у свою чергу, захотів знати імя свого благодійника. Хлопчик сказав, що його звуть Той, хто не бачить себе…
Я знаю, як тобі допомогти, сказав старець. Ти повинен знайти себе…пізнати…відправляйся в дорогу і приміряй на себе усі маски, які будуть зустрічатися на твоєму шляху. Вони допоможуть тобі дізнатися і побачити себе. І тоді твій страшний сон припиниться.
Хлопчик пішов у дорогу. Він йшов увесь день і ввечері побачив тотемний стовп, на якому висіла велика маска тотемної тварини племені - ворона. Хлопчик згадав слова старого і одягнув її. Щось темне стало заповнювати його душу, очі заблищали , а руки стали легкими і слухняними. Я великий ворон-подумав хлопчик і полетів. Простір, зорі, ніч…могутність…наді мною- нескінченність…піді мною - ліси, поля, урвища і глибина… Я-великий ворон. Я частина великої ночі. Я умію керувати своїми крильми ті гостро бачити…Я умію ховатися від ворогів і можу бути агресивним…Я сильний…я-вільний…
Всю ніч хлопчик літав і перевіряв совю силу…вранці ж прокинувся біля тотемного стовпа…маска висіла на тому ж місці. Але хлопчик змінився..він ств сильним…навчився проявляти агресію, керувати собою і бути вільним..Це була його перша ніч без страшного сну.
Хлопчик продовжив свій шлях, сівши у залишений на березі човен, поплив по ріці.
Течія підхопила човен..піднявся вітер…небо заволокло хмарами…пішов дощ..теплі струмені дощу стікали по обличчю хлопчика , застилаючи очі..
Це - маска дощу…подував він і раптом відчув гнучкість у всьому тілі…У масці дощу він полинув в потік ріки…Глибина, ширина, пластичність, рухливість, життя…зграйки рибок…водорості..рачки…
Я-частина великого Життя… подумав хлопчик у масці дощу…Я-гнучкий…я живий…я можу почувати…я не боюся злитися з іншими ..я-частина великого потоку…
Річка ніжно винесла хлопчика на піщаний берег….залишивши маску дощу собі…
Хмари розійшлись, пригріло сонце.
Хлопчик став гнучким і чуттєвим.
Наближався вечір. Наловивши у річці риби і запікши її на вогнищі хлопчик , ситий і втомлений заснув…
Це була його друга ніч без страшного сну.
Вранці його розбудили барабани. Їх ритм говорив про те, що у якомусь племені нещастя. Хлопчик попрямував на цей звук і побачив велике вогнище…Невідоме плем’я ховало своїх загиблих воїнів.. Ніхто не помічав хлопчика..на їх обличчях були маски печалі й горя.. Хлопчик і не помітив, як така ж маска опинилась і на його обличчі. Горе і печаль скували не тільки його тіло, але й душу…
Сльози просилися назовні, разом з криками, вступаючи в єдину партію з барабанами…Язики полум’я були так близько і хлопчику здавалось , що вони ось ось доберуться до нього…
Сила ворона прокинулась і допомогла зупинити скорботний крик…Гнучкість дощу вилила сльози, звільнивши душу від печалі…
вогнище догоріло і члени племені почали танцювати ритуальний танець життя… Так було заведено з давніх-давен…
Хтось взяв хлопчика за руку, потягнув у круговерть цього танцю…Тепер барабани грали інакше…Серце хлопчика билось у такт з ними…Маска печалі зникла і він подумав:
- Ялюблю життя! Я буду жити, не дивлячись ні на що…
Одна сім’я запросила його переночувати у них… Це була третя ніч без страшного сну..
Вранці, прокинувшись, хлопчик вирішив пройтись, подивитися як живе це плем’я. Всі ще спали…але в полі він зауважив якийсь рух…обережно хлопчик став наближатися до поля і побачив дівчинку з довгими густими косами, якими гралися вітер і швидкість….дівчинка каталася на білому коні…
Хлопчик дивився, затамувавши подих..на його обличчі з’явилася маска любові…
Його серце наповнилось любов’ю, ніжністю, вітром, запахом польових квітів, швидкістю білого коня….чорнотою кіс незнайомки..ноги понесли його до неї…Дівчинка, побачивши його , зупинилась і широко усміхаючись, запросила сісти поруч. Увесь день вони каталися по полях і луках…Вона показувала йому володіння свого племені…., вчила керувати конем і дружити з вітром..Він же вчив її бути сильною і гнучкою…коли ввечері вони повернулись до племені, тримаючись за руки, шаман запросив його до себе .
Білий вітер вибрала тебе…Я хотів би дізнатися про тебе…Хто ти? Який ти? Як зовуть тебе у твоєму племені?
Я сильний. Я умію керувати собою і можу захистити себе та інших. Я гнучкий і вмію почувати. Я люблю життя і вмію перемогти печаль. Я умію любити. Раніше мене звали Той, хто не бачить себе…
Але зараз моє ім′я- НАПОВНЕНЕ СЕРЦЕ!
Він повертався додому не один. Була ніч…Білий кінь віз їх. Білий вітер спала, притиснувшись до його грудей…Він думав про те, що тепер у його житті ніколи не буде страшного сну…
Немає коментарів:
Дописати коментар