суботу, 25 лютого 2017 р.

Батькам, які переживаюсь за своїх підлітків


"Є дві речі, які батьки повинні дати своїм дітям: коріння і крила."

"...Завдяки дитинству, сповненому любові, 
можна ще півжиття витримувати холод оточуючого світу..."
Жан Поль
Батьківська любов це ресурс)))








Але і любити дітей треба вчитися.))

Що робити зі своїми почуттями, як навчитися не кричати на дітей, як зрозуміти, чому ми реагуємо на них саме так....і  навчитися робити це більш ресурсно...




















(обовязково дочитайте до кінця))))  і подивіться відео за посиланням  унизу!!!)))

і ще кілька ресурсних порад від колег
(матеріал взято із сайту інформаційного агенства "Волинські новини" http://www.volynnews.com )

Наталя Підлісна, психолог:


- Чого завжди хочуть майже всі діти і підлітки незалежно від часу, в який вони живуть, місця, де вони живуть, соціального походження, статі і навіть віку? Вони завжди хочуть бути прийнятими в групу і грати.



Чого хочуть майже всі дорослі незалежно від часу, в який вони живуть, місця, де вони живуть, соціального походження, статі і навіть віку? Вони хочуть мати владу і гроші.

Історія з "групами смерті" - не виняток. Ці групи можуть дати дітям гру і прийняття, а дорослим - владу (хоч і не публічну) і гроші.

Ви думаєте, мало людей заплатить гроші, щоб подивитися відео суїцидів або того, як себе калічать діти і підлітки? Ви погано знаєте людей.

Крім того, в таких випадках можна отримувати гроші від пошукачів і соціальних мереж за кількість переглядів, можна також залучити рекламодавців. Чи ви думаєте, що рекламодавці не стануть рекламуватися на ризику і "на крові"? Ви погано знаєте рекламу.

Що можна зробити для профілактики і боротьби з таким явищем, як "групи смерті" в соцмережах? Як мінімум звернутися до власників соціальних мереж і нескінченно банити всіх адміністраторів і модераторів груп, шукати їх по акаунтах. Над обвинуваченими - проводити публічні суди.

Для дітей і підлітків - створити телефони довіри, розгалужену мережу безкоштовних або за символічну плату гуртків та проводити тренінги "рівний-рівному" з комунікації дітей та профілактики суїцидів.

Батьки в свою чергу можуть придумати своїм дітям інші ігри, цікавіші за ігри в суїциди, і розмовляти з ними не тільки про те "що було в школі", але і про те, "що було в соцмережах, в інтернеті". Також не завадить повісити в будинку номер телефону довіри на холодильник і знайти довіреного дитячого психолога і ходити до нього раз на рік як на профогляд.

Світлана Ройз, дитячий психолог:

- Коли з'являється будь-яка інформація, що викликає страх за життя, своє або близьких, особливо дітей, та провокує паніку - про свинячий грип, чергове падіння метеорита, напад інопланетян - у будь-якої людини на час відключається раціональне критичне мислення. Ми стаємо керованими. У цей час потрібно включити раціональне мислення і подивитися - до чого підштовхує нас інформація або від чого відволікає. Як правило, за нею буде простежуватися вибудована для нас (і за нас) траєкторія думок і дій - купуйте терміново вакцини від грипу, продавайте будинку в цьому районі, голосуйте за N, контролюйте дітей, відключайте всіх від інтернету, немає коли думати - терміново робіть щось!

Новина погана - раніше підлітки гуртувалися в субкультури. Субкультура потрібна була тим, кому не вистачало сили свого "Я". Спілкування в цих субкультурах було живе - офлайнових, все-таки з більшою прогнозування і відповідальністю. Сучасні субкультури пішли в мережу. Віртуальний світ - створює певний транс, він дійсно створює відчуття "паралельної реальності", задзеркалля. У цьому трансі послаблюється критичність.

Є й хороша новина: за останні кілька років психотипи дітей в Росії й Україні стали відрізнятися. Ставлення і сприйняття майбутнього, відчуття своєї спроможності вплинути на хід історії, хід свого життя, можливість протистояти силі - це набуття Революції Гідності та волонтерського руху. Навіть якщо дитина просто "фоном" вловлювала цю інформацію.

Головна причина, чому дитина вступає до так званих "груп смерті" - це відчуття емоційної воронки, порожнечі, яку і діти, і дорослі намагаються наповнити перфекціонізмом, залежностями, хворобами тощо.


 Але замість цієї воронки там мають бути відчуття близькості, здорової самооцінки, відчуття власного Я. 

На жаль, на цю воронку розрахований небезпечний контент "груп смерті", який дає дитині підтримку, відчуття визнання, значущості, навіть місії. І вони "ведуть".


Коли у дитини немає радості пізнання, коли вона стає зручною, коли вона себе карає (це поява шрамів), коли часто каже "краще б мене не було" - це є критерії небезпеки.



Але скільки б ми не вигадували методів впливу на підлітків - їм допомогти "прокинутися" - але куди і як їх "вести"? 

А "вести" їх потрібно на початку в сім'ю. 

Тож підтримку мала б дати сім'я. В суїцид готовий піти той, у кого немає внутрішньої опори. А внутрішня опора дає прив'язаність, відчуття близькості. Дитину можна на скільки завгодно відключити від Інтернету, але якщо немає чим її замінити, тоді дитина знайде іншу залежність.



Ідеально, щоб у родині були стосунки близькості, які б давали відчуття опори, відчуття життя, відчуття свого місця в житті

Для формування прив'язаності і відчуття близькості потрібні дуже прості речі. 

  • Це наприклад просто подивитися трохи довше в очі один одному. 
  • Це трохи сповільнитися, створити сімейні ритуали, питати дітей не тільки про те, що вони "отримали в школі", а й про те, яка музика їм цікава, показувати їм що ми живі і розвиваємося. 

Прив'язаність - це те, що може розвиватися і вибудовуватися. Але це наш вклад у почуття. Свої і дітей.


Зараз основну роботу треба проводити з батьками, які панікують. Тому що своєю панікою вони і показують, що на них не можна спертися.



Перше, про що батьки повинні задумуватися: чи відчувають діти життя поряд з ними.

Якщо поряд з дитиною дорослий, який завжди в депресії, у тривозі - чи хочеться дитині дорослішати? Потрібно займатися собою і своїм ресурсом. 

По-друге, треба дати відчуття розуміння, того, що дитина не відповідальна за почуття дорослих. 

Якщо дитина постійно несе відповідальність, що батьки ніби через неї постійно засмучується. Ми ж часто кажемо дитині: "Не засмучуй мене", "Не приноси погані оцінки, тому що мені сумно". Виходить, що ми постійно перекладаємо відповідальність на дитину.


Наступне - дізнаватися все, що тільки можливо про фізичний, фізіологічний розвиток дитини. Є багато літератури на цю тему. За посиланням - цитати з різних джерел про те, як працює мозок дитини та список літератури.



Крім того, треба займатися вибудовуванням зв'язків у родині. 

Для дитини не очевидна наша любов. Варто відверто сказати дитині щось на кшталт: "Ти такий важливий для мене, мені так шкода, що я не завжди можу дати тобі підтримку, але повір мені: все, що я роблю, я роблю з любові до тебе. Іноді я помиляюся, але також з любові. Я дуже вірю у твій потенціал. Я вірю, що тебе і нас чекає щось дуже хороше". Можна звичайно казати не слово в слово, але це той посил ,який має лунати від батьків.

На жаль, зараз більшість дітей, як і дорослі, націлені на результат, забуваючи, що життя - це процес. І любов - це процес. Якщо ми націлені на результат - це смерть. А наш результат повинен бути життя.

а надодачу....ілюстрація того, яким може бути оте любляче і підтримуче середовище...і що таке - щасливе дитинство....


Немає коментарів:

Дописати коментар