Дитина сумує...

Ми не любимо чужих страждань....

Найбільше - дитячих.

 І як тільки дитина починає сумувати чи плакати, нам хочеться швидко - швидко повернути її у стан радості й безтурботності....

Так НАМ стає легше...і нам здається, що дитині також....

І тому ми іноді, самі того не розуміючи, знецінюємо дитячі почуття...

Та що там такого страшного сталося ...заспокійся...відволічися...забудь....

Так ми вчимо їх ігнорувати свої почуття...

Так ми показуємо, що їхні почуття малозначимі...

Так ми формуємо "заборону" на  почуття горювання і суму...

-Я втрачу друзів..., - сумує дитина, яка через війну опинилася в чужій країні.

-. Знайдеш нових....,- нібито втішає мама....

А насправді залишає дитину наодинці зі своїм болем маленької втрати....

Ніби неважко було б визнати реальність почуттів дитини...

-Так, це сумно і боляче втрачати друзів ...

Сум підказує , що це було щось дуже дороге нам...

Мені теж сумно (чи буває сумно) ...

Дати дитині простір для сумування за дорогим для неї...

Дати дитині час на проживання почуттів....

Потім можна запропонувати щось з цим зробити...

-Ми можемо допомогти собі, коли нам сумно...

А як? Шукаємо варіанти...

Наприклад, подумати про те, що ми зможемо у новому місці знайти нових друзів...

Все те ж саме...але дитина знає...її почуття правильні...важливі...і  їх можна регулювати...

Щоправда, щоб ми могли зустрітися з чужими почуттями, нам потрібно мати ресурс...а також вміти самим сумувати...горювати....бути із стражданням і вижити з ним....

Будемо вчитися...