БЛАЖЕНСТВО СПАЛАХУЮЧИХ ЗІРОК...

Святе Христове Воскресіння очищує душу і підіймається величним храмом над Землею, обмиваючи її  потоками світла й тепла, висвічуючи все істинне, що є насправді вічним. І летить спів церковного дзвону високо в небо. Святою чистотою білих пелюсток вкриваються вишні. Серце виспівує в такт дзвону, а душа лине в безмежжя любові. 

У цей день прагнеш чогось  вищого, неземного... Починаєш думати над тим, для чого живеш... Як живеш?. На що витрачаєш свої дні й ночі - на речі, які  дійсно мають значення чи викликають усмішку? 

Заглянь у глибину свого серця. Чи співає воно сьогодні від радості й щастя? Чи чекає, що буде щасливим завтра, пізніше, колись...? І що є метою твого життя? Мати, діяти чи жити?

Ти можеш  шукати  багатства чи слави, а, отримавши їх, все одно бути нещасним.  А можеш озирнутися навколо, зупинитися на мить і побачити, що дійсно справжніми є Радість Розуміти і Радість Мислити, а найціннішими-Блаженство  Бути Здоровим і Велика Радість Кохати.

Спробуй - і ти відчуєш Справжнє Блаженство Бігати Росою Босоніж або ж Високу Радість Споглядати Прекрасне. І коли все оманливе протече між пальцями як пісок, з тобою завжди залишаться вічні й незміні цінності: Радість Дихати Повітрям і Радість Любити Батьків, Радість Завершеної Праці і Радість Пізнання..

І ти зможеш відчути Справжнє Блаженство Дощу і Блаженство Бачити Захід Сонця, Блаженство Весни і Блаженство Спалахуючих Зірок...

Спробуй за простими і звичними речами побачити незвичне. 
І тоді перед тобою постане Душа хліба і Душа молока. А в дорогу за Синім Птахом мрії поведе Душа Світла. 

І навіть вічність смерті перестане здаватися такою невідворотною. Адже наші близькі залишаються з нами назавжди в наших спогадах.
Вони оживають, коли ми згадуємо їх. Бо насправді живуть у нашому минулому, яке ніхто й ніколи не відбере від нас. 
У наших діях, вчинках, смаках, поглядах - частинка їхньої душі.  
І в цьому-поруч із печаллю - велика радість буття. 

Спробуй побачити Радість Спогадів у безмірній печалі вічної розлуки...

А чи знаєш ти, яка безмежно цінна краса материнської любові, сплетена не з шовку, срібла чи перлів, а з поцілунків, поглядів та доторків, кожен з яких додає сонячний чи місячний промінь у її вбрання. Це-Любов, вічна й незмінна, яка нічого не просить взамін, а лише дарує. Любов, яка тримає свої долоні над нами, доки ми йдемо життям, і захищає холодними зимовими ночами.  Любов , яка править світом і обертає землю...

Ми живемо на планеті  людей, але чи володіємо справжньою цінністю людських стосунків,  відчуттям, що душі - на одній хвилі, коли зникає межа між вами та кимось іншим і ваші серця торкаються одне одного?

Можна багато говорити, але все одно не бути в контакті.
А можна розмовляти без слів і розуміти один одного, бути близькими, як ніхто у цілому світі, коли очі і руки говорять- «Я тут-для тебе!» Не просто «з тобою»,  а -  «для тебе». Цю мить, цю хвилину, годину, день, місяць чи все життя-(яка різниця)-зараз- «Я тут- для тебе!»

Прислухайтеся, он розмовляють льотчик Сент-Екзюпері та Маленький Принц. «Люди викохують в одному саду п΄ять тисяч троянд...І не знаходять того, що шукають... Але ж те, що вони шукають, можна було б  помітити в одній-єдиній троянді, в ковтку води... Щоправда-вода та - незвичайна. Вона народилая від довгої дороги під зорями, від рипіння корби, від зусилля рук. Приємна серцеві, як подарунок....Це - як з квіткою...Коил ти любиш квітку, що росте десь на далекій зірці- вночі тобі приємно дивитися на небо. Всі зорі розквітають...

Люди мають свої зірки, які перестають бути звичайними зорями. Одним, тим, хто подорожує, вони вказують дорогу. Для інших-це просто маленькі вогники. Для вчених вони- складні задачі, що їх треба розвязати. Але для всіх цих людей зорі німі. А ти матимеш зовсім особливі зорі...

Ти  подивишся вночі на небо і почуєш, що всі зірки сміються. Ти матимеш зорі, що вміють смятися!
Я теж дивитимусь на зорі. І всі вони будуть ніби старі криниці з іржавою корбою. І кожна дасть мені напитися. Ти матимеш п΄ятсот мільйонів дзвіночків, а я - п΄ятсот мільйонів джерел.»

Хочете, щоб п΄ятсот мільйонів зірок нагадували вам про когось? Тоді подивіться в очі тому, хто зараз  поруч і скажіть йому без слів- «Зараз я тут-для тебе!».

А ще згадайте, що жив на планеті Земля чоловік на ім΄я Моріс Метерлінк, який першим зрозумів і назвав істинними цінності буття и Синьою Птахою поманив нас у далекі далі, щоб, наблукавшись, ми зрозуміли- дещо, схоже на омріяний ідеал, завжди було з нами, знаходилось у нашій оселі. 

Бо щастя насправді приходить до нас не тоді, коли ми ганяємось за ним, адже в той час ми не належимо собі, не належимо теперішньому, перебуваючи десь-інде, в іншому часі та вимірі...Коли ми шукаємо щастя, то втрачаємо його. Щастя приходить, коли ми припиняємо пошуки і, зупинившись, повною мірою усвідомлюємо, де знаходимось, і віддаємося тому, що робимо зараз. 

Тоді ми можемо припинити мріяти про примарну Синю Птаху Щастя і почати жити на повну силу, радіючи тому, що маємо. 

Тоді ми здатні вловити істинні моменти святості, відчуття повної єдності із самим собою, навколишнім світом, іншою людиною. 

І це можуть бути прості щоденні події, коли ми раптом побачимо перший зелений листочок чи відчуємо теплий сонячний промінь на щоці, зустрінемося поглядом з перехожим і усміхнемось одне одному, коли зателефонуємо коханому, щоб сказати лише три слова «Я кохаю тебе», коли дитина обійме нас без усякої причини...

Саме діти можуть навчити нас знаходити значення і задоволення в кожному моменті життя. Адже вони ще не навчилися відкладати радість  «на потім». Їх дні і ночі повні сміху і зачудування життям, здатністю з насолодою відкривати для себе диво, яке ховається в кожній квітці, кожній хмаринці,  кожній краплині...

І якщо ви забули, який Бог - запитайте дитину, вона нагадає вам...

Есе  було написано для журналу "Здоров"я жінки в Україні" і опубліковано у квітневому номері (рік десь так 2001-2002)

Фото зроблено в одній з  духовних поїздок (Страдч-Унів, 2012)