Збереження психічного здоров’я учнів
шляхом розвитку
стресостійкості та навичок керування стресом
Вебінар для класних керівників 5-8 класів
12 жовтня 2020р
Стрес - відсутність рівноваги між запитами середовища та ресурсами людини, доступними для реагування на ці запити
Загалом стрес – це нормальна реакція здорової людини, захисний механізм нашого організму. Виникнення стресу означає, що людина, зокрема дитина, включилася в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам. Під час стресу відбуваються глобальні психо-фізіологічні, біохімічні зміни в організмі, спрямовані на мобілізацію захисних сил та адаптацію до ситуації (стресора).
Стрес не є шкідливим тоді, коли дитині вдається швидко уникнути стресового
впливу або адаптуватися до нього. Однак здатність до адаптації не безмежна. У
разі якщо інтенсивність впливу стресора та тривалість стресу перевищують
можливості організму протидіяти, якщо вплив має різко негативний характер,
такий стан називають дистресом (станом хронічного стресу). Дистрес
викликає дезадаптацію – стан надмірного психічного, емоційного та м’язового
напруження, порушення діяльності внутрішніх органів та поведінки.
Прояви стресу
— порушення продуктивності
пізнавальній діяльності ( погане запам"ятовування, мислення)
— Поганий сон, втома, в”ялість
— Безпричинна образливість
— Підвищена тривожність
— Агресивність
— Соматичні захворювання
— Інші
поведінкові реакції, що відображають стан внутрішнього занепокоєння
Коли в наше життя вриваються різні
стресові фактори, то запускаються автоматичні тілесні реакції. Наш розум
починає функціонувати заради виживання, генеруючи реакції, спрямовані на
реалізацію програми “боротися чи врятуватися втечею (її ще називають реакцією
“бий або біжи”). У таких ситуаціях працює так званий “мозок ящірки”
(лімбічна система), що сформувався у людства мільйони років тому. Це дуже
важлива частина мозку: саме вона швидко реагує на небезпеку й забезпечує наше
виживання. Коли загроза минає, мозок опрацьовує інформацію і пояснює те, що
трапилося. Так ми отримуємо досвід. Виживання дитини безпосередньо залежить від
її рідних і близьких дорослих, а також від того, як вони допомагають їй
впоратися зі стресовими емоціями. І що менша дитина, то більшої допомоги від
батьків вона потребує в “опрацюванні” стресових ситуацій, адже зона мозку, яка
за це відповідає, ще не сформована, а “мозок ящірки” є домінуючим інструментом
реагування. Саме тому нам насамперед необхідно заспокоїти “мозок ящірки”
дитини, а вже потім говорити з нею.
—— Коли у дитини вирують емоції (лімбічна система в дії) – мислення не працює. Нотації дорослих не спрацьовують. Щоб дитина вас почула, спочатку їй треба заспокоїтися. Не повчайте “ящірку” і не виявляйте агресію щодо неї, бо вона вас сприйме як загрозу. Заспокойте “ящірку”. У стані спокою вмикається мислення – і дитина стає готовою до діалогу й засвоєння уроку. Ми маємо визнати, що у переляканої дитини, як і в сильно переляканої людини, всі реакції обумовлені інстинктами!
Чим менша дитина, то більше її стан визначає стан батьків чи дорослих, які опікуються нею. Тобто для дітей дуже важливим для подолання стресових ситуацій є наш стабільний стан і те, як ми самі долаємо стрес. Тож зосередьтеся на стабілізації власних емоцій та відновленні безпечного зв’язку з дитиною, будьте доступні та відгукуйтеся на заклик дитини.
Резилієнс (Стійкість/пружність)
В україномовній
літературі resilience перекладають як стресостійкість,
життєстійкість, життєздатність, стійкість до травми. Ці терміни
використовують для позначення ресурсів подолання надзвичайних і стресових подій
здатність пристосовуватися, справлятися та «відскакувати назад» при зустрічі з травмою, стресом чи критичною ситуацією
У сучасних наукових дослідженнях резилієнс виокремлюють два основні підходи до її розуміння:
1) резилієнс
як індивідуальна характеристика (ego-resiliency), риса
особистості, що захищає від негараздів життя і виявляється через
такі якості, як гнучкість, спритність, винахідливість та міцність характеру, а
також здатність адаптуватися до функціонування в різних зовнішніх
умовах.
2) резилієнс
як динамічний процес появи чи розвитку нових сил і ресурсів адаптації та
відновлення (resilience), у якому позитивна адаптація
відбувається в умовах негараздів.
Індивідуальна резилієнс.
Самооцінка як атрибут резилієнс – це почуття власної гідності, віра в себе, що дає людині змогу успішно справлятися з серйозними проблемами і негараздами.
Опора на власні сили, самозабезпеченість як атрибут резилієнс полягає в тому, що резильєнтні індивіди мають відчуття контролю, вони виявляють незалежність, автономію та самостійність, впевнені, що здатні контролювати свою власну долю перед важкими випробуваннями.
Соціальна чуйність є
атрибутом резилієнс, що дає змогу людині або групі взаємодіяти з оточенням,
виявляти турботу про інших, допомагати під час негараздів.
Резилієнс передбачає соціальну підтримку з боку різних систем, включаючи сім’ю,
друзів, релігійні організації та школи.
види індивідуальної резилієнс:
- навчальна,
- емоційна,
- поведінкова.
Резилієнс сім’ї (родини) визначають як її здатність як системи вистояти і відновитися після стресових життєвих подій. При цьому орієнтація на систему родини ширша за стосунки в сім’ї між батьками і дітьми, і це іноді може впливати на резилієнс з огляду на зв’язки в ширшій мережі, до якої входить як сама сім’я (батьки і діти), так і родина (з усіма іншими родичами).
Резилієнс громади – це процес, який поєднує низку мережевих (групи людей, організацій, спільнот) адаптивних здібностей у позитивну траєкторію функціонування й адаптації в повноцінне населення після потрясіння/конфлікту.
Поради щодо саморегуляції для вас
та дітей, які перебувають під вашою опікою
2.Рух.
3.Сон.
4. Позитивний настрій
5. Зв’язки з оточуючими
п'ять принципів відновлення Стівена Е. Хобфолла
які допоможуть у відновленні після пережитого серйозного інциденту чи катастрофи.
Якщо
вчителі почуваються безпечно і транслюють спокій та
впевненість, тоді й учні, швидше за все, почуватимуться в безпеці. Діти також
почуватимуться безпечніше, коли вони будуть залучені до розмов та планування
безпечного повернення до школи, а також, коли вони знають, що можуть прийти до
вас зі своїми турботами.
Самоефективність дуже важлива, коли
маємо справу з тривожною або стресовою ситуацією. Вона проявляється у вірі в
те, що ми можемо своїми діями вплинути на ситуацію; можемо змінювати речі, впливати
на наше середовище. Корисно поцікавитись у дітей про те, що б їм допомогло в
момент, коли вони відчувають тривогу, хвилюються або засмучуються. Такі розмови
також додадуть їм відчуття власної ефективності.
Спільна
робота над планом, визначення стратегій та складання протоколу дій на випадок,
коли справи йдуть не за планом, дають нам відчуття власної і колективної
ефективності та сприяють зменшенню тривоги як у вчителів, так і у дітей. Навіть
коли ми не можемо повністю виправити деякі речі, ми можемо обрати для себе
вирішення ситуації найбільш зручним для нас чином.
Немає коментарів:
Дописати коментар